SOFIA / SONYA
- Sofia / Sonya (she), 19.
- Russia -> Ukraine -> Germany. I was born in Russia, lived in Ukraine almost all my life, and have been living in Germany for a year and a half.
- 16 March 2022
- When the full-scale war began and the first explosions echoed in Kyiv, some of my friends and relatives left the city/country. At that time, I was convinced I wouldn't go anywhere. I spent the first two weeks in the Kyiv region with my grandmother, her parents, and four pets. Then the opportunity to leave for Berlin through Poland emerged. For a few days, I hesitated, gathered all the information I could, and tried to persuade my grandmother to come with me, but she couldn't leave her 92-year-old parents.It's difficult now to recall why my attitude changed, and I decided to go after all. Perhaps I realized that things would never be the same, and it was better to start something new in another country. Or maybe I was simply afraid that I wouldn't wake up, and in case of danger, the responsibility for three elderly people and four pets would fall on me.It's hard to remember my thoughts and feelings; everything seems foggy.
- Right now, I'm on a bus, and in four hours, I'll be in Kyiv. I feel calm and like myself. During the first two weeks of the full-scale invasion, I contemplated death and was ready for anything. And then I arrived in sunny, spring-like, surreal Berlin, which has remained that way for me — like a dream, a mystery, an illusion.Sometimes, when I briefly exit my body and forget where I'm going, questions arise: "Is this all a dream? Am I living someone else's life? Am I not myself anymore?"
- Most of all, I miss myself, my perspective, and my thoughts.
- I keep asking myself this question constantly. I don't know yet. I would return to 2021, but I fear that even there, I wouldn't feel at home.
- My great-grandmother's grandfather was a Don Cossack and was exiled to Sakhalin with his family. My great-grandmother's father was from Ukraine, but he moved to the Far East, possibly to avoid dekulakization. Due to famine, my great-grandfather's family migrated to Ukraine from the Voronezh region. During World War II, my grandmother Nadya and her sisters left their village and walked to Kyiv. My great-grandfather on my mother's side was originally from Belarus, but after his military service, he was stationed in Kyiv. My grandmother on my father's side was born in Ulan-Ude because her parents worked there as engineers, but they were originally from Dnipro. After her education, she was sent to Moscow. My grandfather, from a Ukrainian village, also migrated to Moscow. My grandmother's sister emigrated to Canada with her children. My aunt went to Serbia with a dance group for a festival, where she met her future husband and eventually moved to be with him. There, she gave birth to two daughters, with whom she later returned to Kyiv. My sister moved to Los Angeles for her studies.
DakhaBrakha - Please Don't Cry
Artistka Chuprynenko - Пісня
Belarus: Света Бень - Новый мост
Sakhalin: Oki Dub Ainu Band - Topitari
Germany: Soap&Skin - Vater
***UKRAINIAN***
- Софія / Соня (вона), 19 років.
- Росія -> Україна -> Німеччина. Народилась я в Росії, майже все життя жила в Україні, півтора року живу в Німеччині.
- 16 березня 2022 року
- Коли почалась повномасштабна війна і в Києві пролунали перші вибухи, деякі мої друзі й родичі покинули місто/країну. Тоді я була впевнена, що нікуди не поїду. Перші 2 тижні я провела в Київській області з бабусею, її батьками та чотирма домашніми тваринами. І от зʼявилась можливість виїхати в Берлін через Польщу. Декілька днів я вагалась, шукала всю можливу інформацію, вмовляла бабусю їхати зі мною, але вона не могла залишити 92-річних батьків. Важко зараз згадати, чому саме змінилось моє ставлення і я все-таки вирішила їхати. Може, я розуміла, що як раніше більше не буде і краще просто починати щось нове в іншій країні, а може просто було страшно, що не проснуся, що у випадку небезпеки вся відповідальність за трьох старих людей і чотирьох тварин буде на мені. Важко згадати свої думки та відчуття, все ніби в тумані.
- Як раз в цю хвилину я знаходжуся в автобусі й через чотири години буду у Києві. Я відчуваю себе спокійно, відчуваю себе собою. За два перших тижні повномасштабного вторгнення я прийняла думку про смерть і була готова до всього. І от я приїхала в сонячний, весняний, сюрреалістичний Берлін, яким він для мене і залишився. Сном, загадкою, ілюзією. Іноді, коли я вилітаю на секунду зі свого тіла і забуваю куди я йду, до мене приходять питання: «Чи це все сон? Чи я проживаю чиєсь інше життя? Чи я вже не я?».
- Найбільше сумую за собою, своїм поглядом, своїми думками.
- Я постійно ставлю собі це запитання. Поки не знаю. Я б повернулась у 2021 рік, але боюсь, що і там я не буду почувати себе вдома.
- Дід моєї прабабусі був донським козаком і його заслали на Сахалін з сімʼєю. Батько прабабусі був з України, але він переїхав на Далекий Схід, можливо, ухиляючись від розкуркулення. Через голод уся родина мого прадідуся мігрувала в Україну з Воронезької області. Під час Другої світової війни бабуся Надя з сестрами покинули село і дійшли до Києва пішки. Мій прадідусь по маминій лінії родом з Білорусі, але після служби його розподілили в Київ. Моя бабуся по татовій лінії народилася в Улан-Уде, оскільки батьки працювали там інженерами, але родом вони були з Дніпра. Після навчання її направили в Москву. Дідусь з українського села теж мігрував в Москву. Сестра бабусі емігрувала з дітьми в Канаду. Моя тітка поїхала з танцювальним гуртом в Сербію на фестиваль, там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і переїхала до нього згодом. Там вона народила двох дочок, з якими потім повернулась в Київ. Сестра переїхала в Лос-Анджелес через навчання.
